БІБЛІЙНИЙ КОМЕНТАР 14 РОЗДІЛУ БУТТЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ВИМІРІ

Політика силових дій не є чимось новим в історії людства. Військова агресія, кровопролиття та завоювання чужих територій є тим, із чого складається історія ще від часу гріхопадіння перших людей. Саме цей розділ переказує нам події про перший військовий епізод, що стався близько 2100 р. до Р.Х, можливо, й до цього були збройні сутички, конфлікти й протистояння, але саме тут ми бачимо першу війну, яку записано на сторінках Святого Письма.

Авраам у цій війні із самого початку не був задіяним безпосередньо, але він вирішив взяти в ній активну участь, що ми побачимо потім, і це стало причиною того, чому цю оповідь включено до Біблії, книга Буття.

Події розпочинаються в давній Месопотамії, що є сьогоднішнім Іраком. Чотири царі зі сходу об’єднали свої сили для збройного походу, який продовжувався на тисячі кілометрів до регіону навколо Мертвого моря.

Все, що описується тут, було великою військовою операцією, в якій захоплено в полон Аврамового родича Лота. Через вторгнення чотирьох царів Обіцяний Край, якого Бог обіцяв Аврааму, перетворився на поле битви. Бог саме тут вже готував Авраама для того, щоб Авраам вірив у Його обітницю про Край навіть тоді, коли він бачив цей Край спаленним та спустошеним арміями загарбницьких царів.

В регіоні довкола Мертвого моря загарбники напали на коаліцію п’яти міст-держав, розгромили їх на полі битви, наклали на них високу щорічну данину й повернулись додому. В завойованих міст-держав не було іншого вибору, крім того, як підкоритися окупантам. Рік за роком вони вимушені були сплачувати данину, і робили вони це неохоче, бо вона, по-перше, дорого коштувала, та, по-друге була великим приниженням. Отже, наслідок цього ставав ясним та очевидним. Поступово міста-держави остаточно втратять свою незалежність, яка була хоч й номінальна, але була, і саме через економічну спустошеність їх чекає глибока криза, яка швидко приведе їх до національного падіння, повної деморалізації та остаточної втрати державності. Згодом ці міста-держави повністю анексують, а населення чекає ярмо рабства та загарбницький чобіт окупанта.

Все, що ми сьогодні бачимо в політиці держав-хижаків, вже відбувалось багато раз в історії людства, тому що вона повторюється і початок її йде з Буття, першої книги Біблії. Завдати нищівної поразки тій чи іншій державі, щоб згодом окупувати її – це підірвати її економіку. Таким є перший крок ворога, найефективніший та випробуваний часом.

Після удару по економіці йде наступний крок – силовий метод, спрямований на фізичне винищення. Що ми й можемо передбачити зараз щодо сучасної Росії до України та інших держав СНД. Ось вам приклади: країни Прибалтики, Грузія, рука Москви в Молдові та Білорусі, спроби Чечні відновити свою державність.

У цьому Біблійному епізоді ми побачили, що всі п’ять Ханаанських царів змогли передбачити кінцевий результат своїх країн та, звісно, кінець свого царювання. Отже, через десяток років вони вирішили припинити сплачувати данину, і наслідки цього нічим не відрізняються від світових подій уже в наші часи.

Біблія показує миттєву реакцію чотирьох царів агресорів, які вже в наступному році вирушили своїми арміями війною на захід проти повсталих васалів. Вирішальна битва була дуже короткою й закінчилась поразкою останніх . Армії п’яти царів було повністю розгромлено. На війні, як на війні: грабунки, насилля, кров, жах, всюди вогонь та спустошення. Переможці-загарбники пограбували кругом все та з місцевих жителів набрали собі рабів, в число яких попав і Лот, родич Аврама. Раніше його намет стояв близько біля Содому, потім Лот вже вирішив бути громадянином Содому, жити там, знаючи також, що цей народ є нечестивий перед Богом.

Не зробивши колись висновків, тепер Лот дуже сильно шкодував про свій такий легковажний вибір. У полоні його чекала б горезвісна рабська доля. Отже, ми християни-українці, націоналісти-державники які висновки маємо для себе взяти з цього Біблійного епізоду?

Перше: бачимо що, вже в ті далекі Біблійні часи народи мали свою самостійність, свої межі-кордони, свою самобутність. Їх правителі, себто влада піклувалась про незалежний розвиток своїх невеличких міст-держав. Ми також побачили, що є народи, які живуть за рахунок інших народів, паразитуючи на них. Влада повсталих чітко зрозуміла, що таке агресор, економічний тиск, що на ворога не вплинуть ніякі дипломатичні переговори, а всілякі компроміси крок за кроком ведуть лише до руїни й падіння одних на користь іншим і так до повної втрати себе. Отже, царі з метою захисту своїх царств змогли разом згуртуватись в об’єднану коаліцію, щоб стати проти загрози окупації.

Друге: вивчаючи цю Біблійну оповідь, ми побачили розгром коаліції повсталих. Чому? Можуть бути кілька на це причин. Можливо, не було єдиного командування та спільного узгодження. Під час битви кожний союзник діяв як окрема самостійна сила без спільного плану і це, звісно, призвело до послаблення військової міці всього фронту, а далі й до повної поразки. Військова історія знає багато таких випадків: битва на річці Калка (1224р.), епоха хрестових походів.

Такі епізоди тхнуть пихатим гріхом гордості та самовпевненості, що притаманний багатьом королям, князям та воєначальникам-кар’єристам, що є великим злом, від якого страждають насамперед прості воїни, потім цивільне населення та весь народ. Це мільйони смертей, безглузді жертви гарматного м’яса та Піррові перемоги, які ніколи не були зразками честі та здібності в військовій справі талановитих полководців.

Третє: на війні, як на війні, де часто вирішує військовий арсенал. Погане озброєння й амуніція, брак військових фахівців, їх недосвідченість, малочисельність та загальна непрофесійність війська, відсутність ініціативи, недисциплінованість, страх перед ворогом, невпевненість в своїх діях, і, головне, втрата віри в перемогу є тими причинами, що деморалізують та прискорюють поразку.

Сьогодні ми, українці, розраховуймо тільки на свій військовий ресурс і потенціал та лише на свої резерви, покладаючись на 100% Божий успіх та на Його Допомогу. Згадайте, нещодавно Грузія мала надію на допомогу США, військовиків НАТО, добровольців ЛЕГіОНУ, але вона помилилась. Свого часу маленька Чечня також сподівалась, що її в боротьбі з російським монстром підтримає весь Ісламський світ, але так не сталось, хоча й маємо факт того, що штурм Грозного здійснювався з повітря та суші силами російських окупантів, вп’ятеро більшими, аніж захисників міста. Штурм тривав набагато довше, аніж колись штурм Рейхстагу в Німеччині наприкінці Другої світової війни (1945р.). Чеченські народні патріоти показали тоді гідні подиву зразки героїзму та самопожертви для наслідування майбутніх поколінь своєї нації на шляху до своєї незалежності.

Наші українські юнаки – Герої Крут (1918р.) є теж символом нашої жертовності та самопосвяти. Українські Січовики Карпатської України (1939р.) проти угорських окупантів також стояли на смерть, вражаючи своєю стійкістю та мужністю ці ворожі орди. Пізніше в своїх спогадах мадярські гонведи та їх старшини дивуватимуться, бо ніколи не чекали такого спротиву від малочисельних та погано озброєних загонів нерегулярних українських частин. Колись на агресію італійців до Греції в 1940 р. останні відповіли окупантам також гідним подиву опором. Тоді вождь грецької нації генерал Іоаніс Метаксас як традиційний націоналіст заявив: «Греція не бореться задля перемоги, а тільки задля слави та честі. Вона має обов’язок бути гідною своєї історії… Є часи, коли нація, якщо тільки вона хоче залишатися великою, мусить вступити у бій, навіть коли не має надії на перемогу».

А зараз ми подивимось на одну з видимих причин поразки й втрати війська, про що описує нам Св. Письмо: це «смоляні ями», яких було повно в долині Сідім, а вирішальна битва відбулась саме там, в цій долині. Юдейські джерела кажуть, що це були звичайні криниці з асфальтом, тобто там знаходилось середовище асфальтних канав. Ще ймовірніше, що ці «смоляні ями» знаходились за спинами війська, тобто в тилу, та під час відступу зіграли фатальну роль. Ставши пасткою, вони довершили поразку. Що це – прорахунок командирів? Чи заздалегідь невдало спланована стратегія, яка стала крахом для останніх? Адже розвідка повинна була знати про ці підступні смоляні ями!

Дорогі українці! А які є за нашою спиною слабкі місця, які завтра, у вирішальний час, проявляться? Я відверто й прямо вказую на них: ворожа «п’ята колона». Зараз це привілейована каста в антиукраїнській владі. Ця антидержавницька чума складається з різних політичних партій та організацій: комуністів та регіоналів, також олігархів й колишніх «совків», синків та внуків непокараних вбивць та душогубів, кримінальних кланів, лібералів-кар’єристів й інших різних покидьків. На всю цю хижу зграю кладе своє лже-благословення сатанинська секта Московського псевдо-патріархату, обіцяючи їм «Здравіє да Царствіє Нєбєсноє», яка його сама ніколи не мала й ніколи мати не буде, отруюючи цим серця багатьох наших громадян.

Шановні Українці! Дорогі браття й сестри! Подивіться зараз один на одного, на свого ближнього та на свого історичного гнобителя!

Подивіться на небо, на нашу рідну землю! Скажіть сповненими очима віри: Господи! Ми є Твій народ, а Ти наш Сильний й Суверенний Бог. Волею Твоєю ми є громадянами України та Твоїми громадянами. Ми живемо на даній Тобою нам землі.

Ми віримо в Сина Твого – Воскреслого Ісуса Христа!

Через Його Кров Голгофи Ти відкупив народ наш!

Ми віримо в Українську Справу – Воскреслу Україну!

Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

Бог і Нація понад усе!

1. І прийшов був недобиток, та й розповів єврею Аврамові, а він жив між дубами амореянина Мамре, брата Ешколового й брата Анерового, Аврамових спільників.
2. І почув Аврам, що небіж його взятий у неволю, та й узброїв своїх вправних слуг, що в домі його народились, три сотні й вісімнадцять, і погнався до Дану.
3. І він поділився на гурти вночі, він та раби його, і розбив їх, і гнався за ними аж до Хови, що ліворуч Дамаску.
4. І вернув він усе добро, а також Лота, небожа свого, і добро його повернув, а також жінок та людей.

Саме тут в цьому місці ми бачимо як Аврам починає діяти. Саме тут на нього вперше посилаються як на « Аврама-єврея», наголошуючи на його національній належності. Це стосується того факту, що предки його походять із-за річки Євфрат, а тому вони приходьки на противагу місцевим. Довідавшись про результат битви і про полон Лота й інших від того, хто врятувався, реакція Аврама могла б бути такою, як то часто є сьогодні.

Наприклад: «Значить, така є воля Божа», «Головне – що я в безпеці» чи «Моя хата скраю, проблеми інших – не мої проблеми», «Аби нам було добре, аби не чіпали нас» і т.п. Але навпаки: ми тут бачимо іншого Аврама, не пасивного егоїста, не безхребетного й заляканого мешканця степів, але мужнього, твердого та відданого своїй майбутній Нації. Віра в Божі Обітниці, в Обіцяний Край зробила Аврама сміливим та рішучим. Гарячий патріотизм та ревність за своїх рідних по крові, за свій етнос кличе Аврама до боротьби. Це був перший бій молодої Нації в лиці Аврама за свої права й свободи, за свою майбутню незалежність.

Захищаючи своїх рідних по крові Аврам без страху з вірою в Господа виступив в цей похід як перший націоналіст-державник майбутнього Ізраїлю та перший патріот свого народу і сам Бог був з ним!

Він озброїв 318 своїх вірних слуг і спільно зі своїми союзниками-сусідами виступив проти ворога, коли той цього зовсім не чекав. Бачимо ще й той факт, що місцеві етноси-спільноти зважали на Аврама, бо він та його табір в той час вже були окремою самостійною бойовою одиницею. Хоча вороги й мали кількісну перевагу, Аврам застосував проти них несподіваний напад. Скориставшись темрявою, він розділив свої сили та блискавично атакував позиції ворожих армій з декількох напрямків – і здобув перемогу. Тепер ми бачимо Аврама як степового Отамана, який виявив тут військові здібності та якості лідера. Все вороже військо втікало, залишаючи свій стан та трофеї, Аврам же зі своїми воїнами переслідував їх дуже далеко від Дамаску в Сирії й далі, відганяючи та кількісно знищуючи ворогів. Він повернув усе награбоване раніше ворогом добро, визволив людей з ворожого полону, серед яких був Лот та інші його близькі, та здобув великі трофеї.

Таким чином, Аврам відстояв честь своєї Нації і Бог був з ним!

1. Тоді цар Содому вийшов назустріч йому, як він повертався, розбивши Кедор-Лаомера та царів, що були з ним, до долини Шаве, вона тепер долина Царська.
2. А Мелхиседек, цар Салиму, виніс хліб та вино. А він був священик Бога Всевишнього.
3. І поблагословив він його та й промовив: Благословенний Аврам від Бога Всевишнього, що створив небо й землю.
4. І благословенний Бог Всевишній, що видав у руки твої ворогів твоїх. І Аврам дав йому десятину зо всього.
5. І сказав цар содомський Аврамові: Дай мені людей, а маєток візьми собі.
6. Аврам же сказав цареві содомському: Я звів свою руку до Господа, Бога Всевишнього, Творця неба й землі,
7. що від нитки аж до ремінця сандалів я не візьму з того всього, що твоє, щоб ти не сказав: Збагатив я Аврама.
8. Я не хочу нічого, даси тільки те, що слуги поїли, та частину людям, що зо мною ходили: Анер, Ешкол і Мамре, частину свою вони візьмуть.

Аврама-переможця вийшли зустрічати двоє царів. Перший був Мелхіседек, Цар Миру й Праведності, Священик Бога Всевишнього, Цар Салиму (майбутнього Єрусалиму). Він привітав Аврама з перемогою, подавши йому хліб та чашу з вином, що вважалось тоді на Сході ознакою гостинності та пошани, Аврам з усіх своїх трофеїв віддав йому десятину, визнавши в Мелхіседекові свого духовного Начальника. Він був прототипом Ісуса Христа, Який сьогодні також виконує подвійне служіння Священика й Царя.(Євреям 5:6,7:11-17).

Інший цар, правитель грішного й нечестивого Содому також звернувся до Аврама, тільки пропонуючи свої вигідні умови. Аврам піднявши руку до Господа, публічно присягнув Богу в своїй вірності, бо тільки Він збагачує Аврама . Він пішов на війну заради честі, а не заради збагачення, тому пропозиція царя Содому відхилена, Аврам не спокусився матеріальними благами, виявив тверду непохитність, засвідчивши при цьому свою вірність Господу та особисту віру в Бога Всевишнього, віддавши Йому хвалу.

Господь був Джерелом благословення Аврама та народу Ізраїлю!

Господь є Джерелом благословення Церкви Христової!

Господь благословить народ України, якщо він буде шукати Лиця Його, та буде завжди вірний Ісусу Христу у всі часи!